Після того як військове командування РФ оголосило про наміри захопити південні області України та вийти до кордонів Придністров’я (ПМР), стало зрозуміло, що Москва готується до організації значних дестабілізуючих дій не лише на південно-українському напряму, а й безпосередньо на території Молдови.
Це було питанням часу, коли росіяни активізуються в Придністров’ї – нинішні ж вибухи в Тирасполі, на інших територіях – біля збройних складів, військової частини, поблизу радіовеж демонструють, що процес пішов. Переведення ж анклаву до червоного рівня терористичної загрози демонструє – Росія готова до активних дій.
Історична помилка України
Конфлікт у Придністров’ї розпочався ще за часів Горбачова. В більшості національних республік тоді штучно провокували конфліктів – етнічні, національні, мовні, релігійні та інші. За цим всім стояв КДБ та партійна верхівка, яка на той момент активно співпрацювала з Комітетом державної безпеки. Кадебісти та частина апаратників хотіли захопити владу у Москві, а самому Горбачову розповідали про те, що Радянський Союз, який вже тоді тріщав по швах, можна зберегти лише шляхом створення зон нестабільності на територіях республік.
Придністров’я не стало тут виключенням – КДБ там дуже швидко створив конфлікт. Спецслужби підігріли крайні настрої, порушили в публічній площині мовне питання, створили кілька збройних провокацій, після чого провели «російську осінь», підтримавши сепаратистські настрої, поки врешті-решт збройний конфлікт розділив країну на кілька частин. Не варто забувати, що в Молдові з часом була сформована ще й гагаузька автономія. Все це – предтеча війн в Грузії та Україні.
Активна фаза військового протистояння в регіоні стартувала за часів президентства Єльцина. На перший погляд це могло здаватися дивним, враховуючи, що Кишинів активно підтримував главу РФ під час його протистояння з керівництвом союзу, до речі, на відміну від Тирасполя, який виступив на підтримку путчистів (Державного комітету з надзвичайного стану). Втім, саме за Єльцина стартувало велике протистояння за участі російських військових, саме за Єльцина Молдова програла.
Російські війська входять в місто Бендери.
Вона програла й через позицію України, яка більше прислухалася тоді до позицій Москви й сама хотіла впливати на Кишинів, заробляючи паралельно на контрабанді з невизнаних територій. І це при тому, що увесь час з моменту створення ПМР керували виключно представники російських спецслужб, і перемовини від імені жителів регіону вели також вони. А деякі з них успішно потім перейшли працювати до так званих ОРДЛО.
Київ довгий час провадив цю хибну політику загравання з сепаратистами в погонах. І все це було помилкою різних українських керівників, які просто не думали про те, що рано чи пізно Росія використає Придністров’я для дестабілізації та захоплення України.
Підготовка до дестабілізації
Ці ж самі російські спецслужби зараз, скоюючи так звані теракти на території Придністров’я, у яких вже звинувачують Київ, готують підґрунтя для атаки проти Молдови та України. географічно анклав розташований поблизу Одеси, а потенційно звідти росіяни можуть дестабілізувати ситуацію на території Буковини.
Зруйновані антени в Григоріопольському районі (Маяк) на радіотелецентрі.
Ми не знаємо планів Путіна та російських спецслужб, думаю, що не розуміють їх до кінця і в Кишиневі. Водночас є проста арифметика. В ПМР перебуває від 1500 до 1700 російських військових, які ніяк, попри всі домовленості, не хочуть покидати молдавську територію. Це – два мотострілецькі батальйони та одне формування зв’язківців. Ці люди, попри те, що стоять там під прапором Росії, мають про запас й інші паспорти – молдавські, українські, румунські, бо сам по собі «миротворчий контингент» формували з числа місцевих жителів. У них немає нічого: танків, артилерії, ПРО та ПВО, літаків тощо.
Вочевидь, що це угруповання не може становити значної загрози для українських сил на півдні. Армія ПМР, яка контролюється РФ, має у своєму розпорядженні 7 500 військових. Основа війська – чотири мотострілецькі бригади й то неповного складу. Вони потребують значного доукомплектування та додаткового озброєння. Є також артилерійський та зенітно-артилерійський полки, батальйони спецназу, розвідувальний, танковий, інженерно-саперний, зв’язку та ремонтний.
Зброя там є, та стара – БТР та БРДМ-2, протитанкові гармати та міномети, офіційно 18 танків Т-64 та РСЗВ типу «Град».
В ПМР, так само, як і в російській Бєлгородській області, оголошений червоний рівень терористичної загрози. Якщо говорити про російський регіон, де також спецслужби РФ постійно влаштовують вибухи та різного типу провокації, то тамтешня ситуація використовується для проведення таємної мобілізації. Так само вона може використовуватися і на території Придністров’я, де потенційно можна мобілізувати до 80 тис. резервістів. Інша справа, що наразі чимало людей намагаються покинути ПМР і втекти подалі від потенційної війни на підконтрольну Молдові територію.
Російські військові в Придністров’ї
Ці сили явно менші за ті українські підрозділи, що стоять в Одеські області. Москва може використати ПМР для тилового забезпечення, для того, щоб у підходящий момент, якщо, не дай боже, Росія досягне успіху на півдні, ті доєдналися до її воєнних дій. Однак це призведе до ще більших проблем у росіян, які змушені будуть якимсь чином поставляти до ПМР зброю та людей.
От як точно можна буде використати ПМР, то це для проведення диверсійних операцій, бо там точно є російські спецпризначенці.
Одначе, ця історія з Придністров’ям має також й іншу ціль – Молдову. Тому що найбільш раціональний наразі сценарій – перекидання російських військ до ПМР з тим, щоб атакувати Україну та/або Молдову.
Атака Молдови
Те, що відбувається в Придністров’ї, напряму пов’язане і з безпековою ситуацією в Молдові, яка дуже добре розуміє, що Москва прагне після України захопити молдовську територію. Активізація зусиль у ПМР лише підтверджує це.
Тут варто наголосити, що, попри газову залежність від Росії, попри той факт, що Кишинів відмовився офіційно запроваджувати санкції проти РФ, молдовська влада непублічно підтримала Україну. Кишинів негласно запровадив економічні обмеження проти російських компаній, ввів там, де міг, ембарго на поставки з РФ, заборонив в ручному режимі курсування російських літаків тощо. Ба більше, на національному законодавчому рівні заборонив використовувати символи російської агресії – букви «V» та «Z», а також георгіївську стрічку. Це остаточно роздратувало Кремль, який перейшов у наступ.
Будь-яка дестабілізаційна кампанія в ПМР поставить під загрозу національну безпеку Молдови. Можна згадати, як під час воєнних дій в Україні, до Кишиневу прилітав Держсекретар Блінкен, який просив не заявляти антиросійської політики, маючи на увазі, що Захід не хоче відкривати ще один фронт, вже в Молдові.
І це – важливий момент, адже Москва дійсно планує створити кілька територій нестабільності, щоби розпорошити сили Заходу. Та й самої України.
Москва усе рівно використовуватиме потенціал конфлікту в Придністров’ї для дестабілізації політичної ситуації в Молдові, де Кремлю конче потрібно поставити до влади своїх маріонеток.
Гра у Придністров’я розпочалася. Вона може і має закінчитися перемогою України та Молдови. Водночас слід зрозуміти: усі анклави на території колишнього СРСР зникнуть лише тоді, коли програє Москва.