Уцілілий півник уже став символом цієї війни – поруч із банкою помідорів, Привидом Києва та соняшниковим насінням. Крихка кераміка, напряму пов’язана з українським побутом, яка пережила вибух авіабомби, ще й у такий неможливий спосіб – ця історія не могла не перетворитися на мем. Але її значення більше, ніж просто інформаційні хвилі у сфері соцмереж.
Що трапилось
У перший тиждень війни під обстріл російських військ, разом з багатьма іншими українськими містами та селами, потрапила Бородянка – невелике містечко, розташоване за 70 км від Києва. Окупанти перетворили його на суцільні руїни: знищили житлові будинки та інфраструктуру, вбили сотні цивільних мешканців. На початку квітня, після того як Збройні сили України звільнили Бородянку, туди прибули групи рятувальників, а разом з ними журналісти. Так у соцмережах з’явилася фотографія кухонної шафки, яка залишилась висіти неушкодженою на четвертому поверсі вщент зруйнованого будинку, що стояв на в’їзді в місто.
Згодом колективний розум соцмереж розгледів на шафці фігурку півника, який пережив удар двох російських авіабомб. Той самий розум розпізнав у ньому популярний виріб Васильківського майолікового заводу. А журналісти ТСН з’ясували, що півника ще у 1980-х роках отримала в подарунок мешканка Бородянки, яка втратила всю родину ще до війни: чоловік загинув під час аварії на ЧАЕС, двоє синів теж пішли з життя раніше за матір. Власниця півника пересиділа бомбардування в підвалі сусідньої багатоповерхівки, а наступного дня змогла виїхати з міста.
Продовження та додану медійну вартість ця історія отримала вже у Києві завдяки художниці Лєрі Полянсковій, учасниці артгурту SVITER. Вона чи не першою усвідомила нову символічну цінність старомодного керамічного півника та вирішила пошукати таких самих на подарунок друзям-художникам з Польщі. Їй вдалося знайти та купити відразу трьох. Повертаючись з ними додому, вона випадково зустріла в центрі міста президента Володимира Зеленського разом з британським прем’єром Борисом Джонсоном – той якраз перебував у столиці з майже таємним (принаймні широко не анонсованим) візитом. Художниці вдалося переконати охорону в добрих намірах і подарувати обом високопосадовцям по півнику. Третього птаха вона, зрештою, вирішила залишити собі.
Хто автор
Якщо хазяйку вцілілого півника вдалося відшукати відносно легко, то з’ясувати його автора виявилось складніше. Спочатку в соцмережах з’явилася версія, що автор – Прокіп Бідасюк, художник-кераміст, який у 1940-х працював на Васильківському майоліковому заводі. У 1920-х Бідасюк навчався в Межигірському керамічному технікумі, де викладали українські модерністи: його вчителем був художник-монументаліст Василь Седляр, який своєю чергою був учнем Михайла Бойчука – їх обох розстріляли органи НКВС у липні 1937 року за абсурдним звинуваченням у підготовці терактів проти радянського уряду. Так півник символічно поєднався з українським авангардом і Розстріляним відродженням.
Півник Прокопа Бідасюка, колекція НМУНДМ
Але пізніше декілька спеціалістів (серед них – завідувачка фондів кераміки Національного музею українського народного декоративного мистецтва Ірина Бекетова і головний художник Васильківського майолікового заводу у 1980-1990-х Сергій Денисенко) засумнівалися в зазначеному авторстві. Зооморфний посуд Бідасюка, що зберігається в музеї, геть не схожий на бородянського півника – він складніший і не придатний для масового тиражування. За припущенням спеціалістів, півника створили у кінці 1950-х чи на початку 1960-х інші майстри заводу – подружжя Валерія та Надії Протор’євих.
Протор’єви разом учились у Київському училищі прикладного мистецтва, потім працювали на заводі у творчому тандемі. Їхні роботи, зокрема серія “Добрі звірі”, мали попит у покупців і здобували премії та нагороди на виставках по всьому Радянському Союзу та ширше – від Японії до Бразилії. Крім складних авторських робіт, вони створювали зразки й для масового виробництва – за їхніми ескізами в 1960-1970-х роках завод випускав близько 80% продукції.
Добрі звірі
Саме до такого масового виробництва належить бородянський півник. Спроєктований як ужитковий куманець, у який можна налити воду для пиття, він здебільшого використовувався як суто декоративний елемент інтер’єру. Але якщо його авторство поки що не вдається визначити стовідсотково, адже заводських каталогів не було, а авторські права на радянських виробництвах працювали дуже вибірково, то сумнівів щодо його приналежності саме до Васильківського заводу немає.
Про завод
Васильківський майоліковий завод виник у 1928 році – спочатку як артіль, у яку об’єдналися 16 місцевих гончарів. Для них це був вимушений крок, реакція на зміну оподаткування кустарних виробників. Її запровадила радянська влада, аби загнати підприємців у спілки й об’єднання, що стало одним із симптомів згортання НЕПу. У 1931 році народних майстрів “підсилили” спеціалістами з Києва (є версія, що це були художники з кола бойчукістів) – можливо, через це робітників заводу не оминули радянські репресії. Після 1933 року з 25 гончарів на заводі залишились троє.
Васильківський майоліковий завод до Другої світової
Відродження заводу припало на повоєнні роки: його перебудували, устаткували новими на той час технологіями. Уже в 1950-х завод мав усі ознаки успішного радянського виробництва: він значно збільшив обсяги продукції, на ньому працювало близько 450 робітників, проходити практику сюди приїжджали студенти з усіх кутків Союзу. У 1960-х роках завдяки сильному творчому колективу, що мав можливість раз на тиждень вільно ходити по музеях і виставках, а раз на рік – їхати у творче відрядження у будь-яку точку СРСР, завод виробив свій упізнаваний стиль і став популярним за кордоном. Невеликі обсяги експорту йшли у США, Канаду, Францію, Англію, Бельгію, Ліван.
Васильківський майоліковий завод відрізнявся умовною академічністю від гончарних осередків Опішні або Косова, де працювали народні майстри. У той самий час він залишався камерним виробництвом: для порівняння, на Коростенському або Баранівському порцелянових заводах працювало по декілька тисяч робітників, що порушувало баланс між творчістю та виробництвом на користь останнього.
Вироби Васильківського майолікового заводу
Саме в 1960-х Васильківський завод поставив на свій невеликий конвеєр півників, один з яких згодом став “героєм Бородянки”. Невідомо, як довго тривав випуск – але зважаючи на їхню популярність і поширеність, імовірно, окремі партії виготовляли весь активний період роботи заводу. На відміну від, наприклад, Львівської кераміко-скульптурної фабрики, обмежень на тиражі продукції Васильківський завод не мав.
Завод занепав разом з іншими радянськими виробництвами на початку 1990-х, хоч і протримався дещо довше, ніж решта фабрик цієї галузі. У 2000-х роках була приватна спроба реанімувати його, але масове виробництво налагодити так і не вдалося. До останнього часу там ще функціонувала окрема майстерня з розпису, та більшість приміщень здавали в оренду. Тепер на заводі випускають новий продукт масового вжитку – поліетиленову тару. Приміщення пережило російське бомбардування – утім війна ще не закінчилась.
Що далі
Навіть ті з нас, хто ніколи раніше не чув про васильківську майоліку, впізнали на численних фотографіях у соцмережах посуд і декоративні статуетки зі свого дитинства. Якщо їх не було у вашому домі, вони точно були в бабусі чи сусідів. Прості та приємні оку глазуровані розписи по глині вже можна вважати класикою української кераміки – вони зберігаються в музеях, їх збирають колекціонери.
Раптова медійна популярність бородянського півника спричинила зрозумілий сплеск інтересу до васильківської майоліки взагалі та до реплік півника зокрема. Якщо нещодавно їх можна було купити за 100-150 грн, то тепер ціна наблизилась до 2000 грн – і все одно їх швидко розкуповують. Закордонні ціни мають підскочити ще дужче, адже ще до війни півників продавали на тематичних західних аукціонах більш ніж за $1000. Тим часом в Україні продовжують розшуки півників, щоб представити їх на міжнародному ярмарку ремесел MIDA 2022, що пройде наприкінці квітня у Флоренції.
Крім популярності реплік, бородянський півник отримав нове життя у роботах тих художників і художниць, які методично осмислюють подразники воєнного часу. Згодом мають з’явитись NTF-роботи на тему півника, а також різноманітний мерч, від футболок до сувенірів. Часто згадують і про символічне значення образу півня як птаха, що проганяє нечисть, як оберега, що пробуджує та подає сигнал.
Алевтина Кахідзе
Олександр Грєхов
Кіт Інжир
Хазяйка бородянського півника розповіла журналістам, що поруч із півником стояв ще васильківський баранчик – але він не вцілів. Було б по-іншому – мабуть, ми зараз згадували б про золоте руно, agnus dei та солярну символіку, знайшли б інші асоціації та вигадали не менш дотепні меми. Утім загальна історія залишилася б незмінною. А якщо з маленького керамічного півника нам так легко розкрутити історію цілої країни, від НЕПу та Розстріляного відродження до ЧАЕС і російських воєнних злочинів під Києвом – історію, яка промовляє до кожного мешканця України, – нам, безперечно, є за що воювати.
Львівська майстерня шоколаду в Житомирі