Ми продовжуємо нову постійну рубрику “питання-відповідь” з військовим психологом, експертом у сфері інформаційно-психологічних операцій і контррозвідувального захисту Олегом Покальчуком.
“Хороші росіяни” – як відрізнити каяття від самовиправдання?
Для того, щоб було каяття, в людини має бути концепція гріха, гріховності вчинку. Тобто, спочатку має бути усвідомлення, чому вчинок є гріхом, і після цього, можливо, буде каяття, а після каяття наступає стадія спокутування – передбачаються якісь фізичні дії особи, що кається. Вона по можливості відшкодовує нанесені збитки.
Натомість усі москальські виступи зводяться в найкращому випадку до того, що от вони мають покаятися, і все. Як дитина, яка зробила шкоду і сказала: “Я більше не буду”. А відплата? А встановлення справедливості?
Можливо, вони тому й не хочуть каятися, що не хочуть спокутувати провину?
Думаю, ні. Ми звикли розглядати росіян в контексті культурних процесів і текстів, які вони самі створили. А російська культура – як дешева підкладка, яку можна вивертати будь-яким боком, бо в неї все одно немає лицьової сторони, тільки внутрішня. Як вивернеш, так і буде.
Так і зміст цієї культури можна вивернути будь-як, в залежності від ситуації. Одне ніщо поєднується з іншим нічим, і в результаті виходить таке от ніяке каяття ні про що. Каяття, яке ні до чого не зобов’язує. “А що таке, ми ж цей перформанс вже відбули”.
Звертаючись до релігійно-церковного образу, факт усвідомлення росіянами гріха зруйнує їх картину світу. Тому що вся їх поведінка протягом десятиліть базувалася на концепції їхньої непогрішності, та й, в принципі, безгрішності.
Як вони можуть каятися, якщо вони безгрішні? В них старці, побєдобєсіє й далі по тексту. Звичайно, вони в масі своїй не будуть визнавати свої гріхи. Окремі люди, можливо. Визнали 5-10 людей на 140 мільйонів.
До речі, я б не сказав, що ці 5-10 людей – росіяни. Вони вже культурно не належать до Росії, а належать до американської культури або до британської. Це “корисні” росіяни. Класифікація росіян «хороші» та «погані» нас самих заганяє в хибний концепт. Є ситуативно корисні для нас росіяни, є зовсім не корисні, і є вороги. Три різновиди.
Корисні росіяни говорять про Росію, Путіна і всю російську культуру тими ж словами, що і ми.
Чому багато українців продовжуть шукати “хороших” росіян? Читає “Медузу” і оце все.
Людям конче необхідно до всього якось поставитися, обов’язково. От на все має бути сформована думка. От тільки людина про щось дізналася, одразу: «А як ти до цього ставишся?». Відповідь «ніяк» тебе наче не дуже добре характеризує. Має ж бути активна громадянська позиція. А нащо мені активна громадянська позиція щодо якогось хробака? Він собі повзе своєю дорогою.
А як ж знати, що в голові у ворога?
В голові у ворога – нас знищити. Хочуть, щоб ми зникли з лиця землі – як країна, як нація. Або вивезти нас в Сибір, як сотню років тому, щоб ми там працювали і народжували дітей, які через покоління вже стануть москалями. Хто цікавиться намірами москалів, то може перечитати статтю Сергейцева “Какая Украина нам не нужна”, яка вийшла ще в 2021 році. Або його свіжий нацистський маніфест.
Що може бути більш зрозумілим? Але люди продовжують доколупуватися, шукати якісь нюанси і шпаринки, пояснення діям москалів. Намагаються зрозуміти росіян, читають “Медузу” та інших “хороших” росіян. Хочуть знайти там якісь відповіді, аналізують.
Але якщо ви вирішили копирсатися у нутрощах медузи, то отримаєте тільки опіки. Як можна взагалі це все смакувати публічно? Це копрофагія якась прямо. І це дуже хвороблива тенденція, оскільки значна частина людей, які це читають і репостять, інстинктивно шукають шляхи до компромісу. Ніхто з них, звісно, собі у цьому не зізнається, а публічно навіть одразу гнівно засудить. Але будь-яке бажання знайти відповіді – це бажання діалогу. Понять росіян, а потім абнять і простіть. Це вірний шлях до політичного і культурного самогубства.